Олексій КУЩ: «Нацбанк України повністю дискримінував потреби реального сектору економіки, а банки за рахунок держави списали свої токсичні кредити, які накопичували завдяки недолугій політиці» - частина друга

Треба максимально стимулювати банки до того, щоби вони вкладали гроші у реальний сектор економіки, а не у депозитні сертифікати

- Пане Олексію, днями економічний та політичний експерт Борис Кушнірук, виступаючи на одному з телеканалів, відверто заявив: треба покінчити з порочною практикою скуповування банками ОВДП та інших цінних паперів. На його думку, фінустанови, нічого не роблячи, заробляють шалені надприбутки саме у страшні роки війни. Що Ви можете сказати з цього приводу? Чи дійсно з цією практикою треба покінчити? Можливо у цьому немає нічого поганого, адже банки і сплачують державі підвищений податок з прибутку – 25%?

- Треба максимально стимулювати банки до того, щоби вони вкладали гроші у реальний сектор економіки, а не у депозитні сертифікати. Останні Нацбанк України повинен розміщувати на досить короткий проміжок часу. А це у нас перетворилося з тимчасового розміщення на великий проміжок часу і основної маси ліквідності.

Торік загальний обсяг таких вкладень склав 500 млрд гривень, у тому числі, в так звані тримісячні депозитні сертифікати на суму понад 300 млрд гривень. Це про слова Кушнірука.

Але треба розуміти, що під час війни банки так чи інакше вкладатимуть у ОВДП. Вони мають вкладати це лише на обсяг резервування. Тобто банки мають вкладати свої гроші як у формування обов’язкових резервів.

Але використовувати ОВДП як заробіток під час війни, дійсно, є аномальним явищем. Це призвело до того, що банки торік отримали майже 100 млрд гривень прибутку. Це був, до речі, історичний рекорд.

Нацбанк України, який повинен був притримуватися балансу притоку капіталів між реальним сектором економіки і промисловим та фінансовим капіталом банків, навпаки зробив суттєвий перекіс - повністю дискредитував потреби реального сектору економіки.

Цей перекіс був частково виправлено за допомогою введення спеціального податку на доходи банків.

Це було одне з правильних рішень Президента України Володимира Зеленського, адже до державного бюджету надійшли десятки мільярдів гривень, які можуть використовуватися на потреби економіки.

- А чи може весь цей процес контролювати надалі головний фінансовий регулятор?

- Норма резервування - це індикатор, який встановлюється саме Нацбанком України. Банки щоденно звітують перед ним і надають десятки файлів звітності.

У банків він має бути, коли вони залучають кошти від фізичних та юридичних осіб: або вони лежатимуть на кореспондентських рахунках (і не приноситимуть їм доходів), або вкладатимуть ці гроші у кредитні проєкти до реального сектору економіки і зароблятимуть якийсь кредитний відсоток.

Ну ще можуть вкладати у так звані маркерні ОВДП під 8% і отримувати мінімальну доходність у порівнянні з інфляцією. Але банки мусять зарезвувати свої кошти примусово.

Щоб кредитний важель працював у позитивному ключі, необхідно аби ставка за кредитом була нижчою за рентабельність виробництва

- Керівники банків, наскільки підтверджується практикою спілкування з ними останніми місяцями, всі, як один, кажуть про те, що фактично неодноразове зниження облікової ставки НБУ у 2023-24 роках, прямо не впливає на зниження кредитних ставок для бізнесу та населення. Ви так само вважаєте? Чи банки просто не кажуть всю правду, а бояться надавати кредити у воєнні часи, коли, дійсно дуже високими є ризики неповернення?

- Більше половини підприємств і фірм в України хотіли б залучати кредити, щоби адаптуватися до воєнного стану та зробити структурну перебудову у себе всередині.

Але 70% керівників підприємств, згідно з опитуваннями, не беруть кредити, тому що є зависокою кредитна ставка і важкі процедури щодо їх отримання.

Тому керівництво НБУ каже, що наразі у нас немає попиту на кредити. Це у принципі спростовується практикою роботи державної програми «Доступні кредити: 5-7-9%», коли підприємці стояли у чергах і не могли отримати ці позики.

Тобто кредити хочуть брати, проте не під високі відсотки. Тому знову повторююсь, що ключова проблема - це розміри облікової ставки регулятора та ставок за депозитними сертифікатами. Якщо останній приносить банку 18,5%, то він кредитуватиме підприємства реального сектору економіки під 25% і не ніяким чином не менше.

Щоб кредитний важель працював у позитивному ключі, необхідно аби ставка за кредитом була нижчою за рентабельність виробництва на конкретній фірмі чи підприємстві.

Приміром, у мене на підприємстві рентабельність становить 15%, я беру кредит у банку під 10% і я, таким чином, зароблю 5%. Тобто за цей рахунок я розширю виробництво і дам також заробити і самому банку.

Якщо брати зараз: 25% ставка за кредитом банків. Подумаємо, чи багато у нас бізнесів, які працюють з рентабельністю 25%? Це означає, що за таких умов, я мушу взяти ще 10% зі своїх власних обігових коштів. Таким чином, це фактично шлях до банкрутства підприємства.

Таким чином знову зазначу: ніякого іншого виходу, як знижувати і до того ж, на великий відсоток, облікову ставку, немає. По-друге, нормальні умови кредитування. У нас зараз є досить специфічними положення Нацбанку України про кредитування. Їх прописано таким чином: для того, щоб отримати кредит, треба передати величезні застави (передати банку стільки грошей, скільки ти у нього позичаєш).

Для самих банків - це проблеми з кредитними ризиками. Тому й треба змінювати цю методологію.

І по-третє, держава має надавати спеціальні гарантії захисту від воєнних ризиків. У цьому плані можна було б проговорити, наприклад, створення з нашими партнерами Міжнародного гарантійного фонду для України. Приміром, кожна країна, яка входить до цього фонду, надає свої гарантії для збереження активів певних підприємств, страхування від воєнних ризиків тощо.

І ці учасники могли б створити цей фонд, вклавши кожною країною по 1 мільярду доларів. Україна мала б у такому у фонді, приміром, 20 млрд доларів, це суто віртуальні гроші.

Але уряд України пішов іншим шляхом: стали залучати іноземні страхові компанії, які страхуватимуть воєнні ризики під державні гарантії. На мою думку, це абсолютно неправильний шлях, тому що комерційне страхування воєнних ризиків завжди буде досить дорогим. Такі великі кошти повинен сплачувати бізнес. А у нього їх зараз просто немає.

Тому у нас така програма страхування від уряду запрацювала лише для суден, які перевозять вантажі «зерновим коридором». Проте реальному сектору економіки це фактично нічого не надало.

За рахунок держави банки списали свої токсичні кредити, які накопичували завдяки недолугій політиці

- Щодо неповернення, то банки рапортують про зворотне: директор департаменту кредитних ризиків та оцінки активів Ощадбанку Олексій Антоненко нещодавно заявив, що загальна зміна абсолютного значення проблемних кредитів (DPD 90+) з початку 2023 року - зменшення на 721 млн грн (або на 1,4 %). Така ж сама ситуація й в інших банках. Тобто частка проблемних кредитів зменшується, проте банки бояться надавати кредити. Прокоментуйте це, будь ласка.

- Я так відповім: свого часу було запущено велику схему, про яку зараз мало хто говорить. Компенсація кредитних ризиків за рахунок державних грошей. Ця схема переважно працювала у 2022 році, торік вона теж працювала, проте на такому собі залишковому принципі.

Банки розміщували свої кошти на депозитні сертифікати. Нацбанк України за цими коштами виплачував за ними величезні відсотки. Наприклад, за трирічними депозитними сертифікатами був такий період, коли сплачувалося 25% річних.

Наприклад, якщо розміщуєш на рік 1 млрд гривень, то потім отримуєш 250 млн гривень «навару». Взагалі банки отримували від регулятора досить значні ресурси: на рік виходило 70-80 млрд гривень. За два роки НБУ виплатив банкам більше 100 млрд гривень у вигляді прибутків.

За формою це була така собі фінансова емісія, тому що запускалися на ринок нові гроші. Але це фактично є державні кошти. Банки отримували їх (з прибутками) і за рахунок них списали проблемні активи: сумарно на 130 млрд гривень.

І можна сказати, що за рахунок держави банки списали свої токсичні кредити, які накопичували завдяки недолугій політиці. А якщо казати про державні банки, то за рахунок корупційної складової.

- У нас на сайті нещодавно була цікава новина: попри шалені ракетні та дронові атаки з боку рф на Україну, Приватбанк не припиняє роботу у всіх регіонах країни, включаючи і області з підвищеною небезпекою - Харківську, Сумську, Чернігівську. Саме про це зазначають у Приватбанку та ГЛОБУС БАНКУ. «Скажу навіть більше: з початку року ми маємо значний притік клієнтів нашої фінустанови на Харківщині. Так з 1 січня по 1 квітня 2024 року саме у цьому регіоні кількість клієнтів-підприємців збільшилася на 1 тис. одиниць, а сума наданих кредитів бізнесу - на 600 млн гривень. Ми не скорочуємо роботу щодо налагодження безпеки у наших відділеннях у Харківській області», - заявив прессекретар Приватбанку Олег Серга. Чи дійсно в Україні не лише у дуже ризикованих регіонах, наближених до військових дій, а й у більш спокійних, збільшується кількість клієнтів банків та суми наданих кредитів бізнесу?

- Я колись писав статтю і пропонував ухвалити спеціальний нормативно-правовий акт про ведення діяльності на ризикованих територіях. І там я зазначав, що має бути спеціальний податковий режим, режим державних гарантій. Тому що зараз банки фактично оминають стороною ці території.

Тому щодо Приватбанку треба дивитися за рахунок чого вони отримали такі результати: можливо підприємці змінили форму - з юридичної особи на фізичну особу-підприємця. Бо, зазвичай, навпаки банки скорочують кількість клієнтів-бізнесменів на цих територіях.

Кошти населення та бізнесу у депозитах, складають таку ж суму, як і пакет допомоги від США, який ми лише отримали

- Не так давно народний депутат України Дмитро Разумков назвав дуже цікаву цифру відтоку депозитів населення лише в одному січні 2024 року - до 23 млрд грн. Як Ви думаєте, таке може бути правдою, адже ніхто цей показник, названий народним обранцем, не коментував?

- На кінець 2023 року у банках знаходилося депозитів на досить величезну суму - більше трильйона гривень. Фактично 60 млрд доларів. І цей ресурс взагалі не працює на економіку, тому що банки, залучаючи гроші від населення та підприємств, мають їх далі вкладати у реальний сектор економіки. І, зрозуміло, брати собі відсоток від банківських послуг.

Але банківська трансмісія наразі не працює: тобто від фінустанов ці кошти в економіку не надходять. Тому ці внутрішні ресурси, тобто кошти населення та бізнесу у депозитах, складають таку ж суму, як і пакет допомоги від США, який ми лише отримали.

Що стосується відтоку, то він дійсно був. І це було пов’язано з тим, що люди злякалися певним чином законопроєкту про мобілізацію.

До речі, щодо цього, то були досить недолугі коментарі Нацбанку України, що це зовсім не відтік. Проте катастрофічного нічого не сталося, тому що 23 млрд гривень – невелика частка від трильйони гривень, яка складає лише 2%. А суттєвим вважається відтік коштів 10-15%.

Держпрограма «Доступні кредити: 5-7-9%» повністю дискредитувала ідею компенсації ставок

- Знову щодо кредитів. Банки самі заявлять про те, що фактично, крім їхньої участі у дежпрограмі «Доступні кредити: 5-7-9%», у них немає розширеного кредитування. Проте і ця програма стала останнім часом пробуксовувати - держава заборгувала банкам на погашенні частини відсоткових ставок досить пристойну суму до 7 млрд гривень. Якою, на Вашу думку, є доля цієї держпрограми у 2024 році? Чи значно звузиться коло її учасників та суми наданих кредитів? Чи можуть банки (а вони, напевно, мають великі ресурси для цього) кредитувати за своїми програмами, зменшуючи відсоткові ставки?

- Ця програма, як на мене, повністю дискредитувала саму ідею компенсації кредитних ставок. А ця ідея загалом є досить позитивною та правильною. Адже можна чекати роками, коли облікова ставка НБУ знизиться природним шляхом, але, як кажуть, економіка може до цього часу не дожити.

Проте дизайн цієї програми був дуже недолугим і знівелював її ефект. Так, цю програму було згодом розширено на торгівельні компанії - їм надавали кредити під 5% на мільярди гривень. Фактично ці кошти йшли на закупівлю імпортних товарів. Тобто за рахунок державного пільгового кредитування у нас надали позики на закупівлю імпортних товарів.

Зрозуміло, цим самим ми поглиблювали від’ємний зовнішньоторговельний баланс. Таке сальдо у нас тепер складає мінус 40 млрд доларів за рік (на таку суму експорт менше за імпорт).

Потім надавали кредити на поповнення обігових коштів. Підприємства брали під 5% річних ці гроші, знімали готівку через певні схеми і вкладали просто в закупівлю доларів. Потім вони чекали поки курс долара зміниться і міняли цю валюту на гривні та погашали кредити. Також брали ці кошти під ті ж 5% річних і вкладали їх у ОВДП під 17%.

Ця програма, як на мене, мала б бути з ефектом мультиплікатора. Що це означає? 1 гривня компенсації відсоткових ставок мала б дати зростання обсягів кредитів на 10-15 гривень. Останнє мало б надати зростання ВВП, приміром, на 5 гривень. А це, у свою чергу, мало б дати поштовх до зростання податку і його залучення до бюджету на 1,5 гривні.

Тобто, витрачаючи 1 гривню, бюджет би отримував 1,5 гривні у вигляді додаткових надходжень до нього. Це така собі циклічна модель економіки. На жаль, ми не мали такого ефекту мультиплікатора. Він був 1 до 1. Навіть нижче, тобто 1 гривню витратили на компенсацію відсоткової ставки і ВВП навіть на цю гривню не зріс.

Чому цього не було? Тому що цю програму треба сфокусувати виключно на пільговому кредитуванні програм переробки української сировини, передусім, аграрної і давати ці кошти лише на капітальні вкладення.

Але можуть бути й інші галузі, проте головним критерієм цієї програми повинен стати фактор фінансування реального сектору економіки зі створенням доданої вартості. Все це повинно бути з початку закладено в умови програми «Доступні кредити: 5-7-9%».

Іпотека є досить правильним рішенням для військових, тому що вони зараз заробляють дуже непогано і не знають, що з цими коштами робити

- За програмою єОселя, 9 тисяч українців взяли кредити на придбання житла на загальну суму 14 млрд грн. Кожен п’ятий кредит отримано на умовах масової іпотеки - під 7%. Про це нещодавно повідомила заступниця міністра економіки України Надія Бігун. За весь час існування цієї програми, станом на 10 квітня 2024 року, було надано 8918 таких кредитів. Що Ви можете сказати про цю програму? Чи вона дійсно є масовою? Чи це просто цікавий піар-хід нашої влади?

- Іпотека в Україні має свою певну специфіку. По-перше, масова іпотека в умовах війни розвиватися не може, бо це відбувається в умовах стабільності і досить великого горизонту планування. Має бути позитивний сценарій майбутнього на 30 років.

По-друге, іпотека має розвиватися пропорційно до самих ринків нерухомості та будівельного ринку, тому що вона повинна стимулювати попит.

Якщо ви стимулюєте попит, але у вас немає пропозицій житла, то іпотека перетворюється у таку форму, де є лише стимул до зростання цін та проблем щодо доступності самого житла.

Тому що людина взяла, приміром, іпотеку, коли вартість житла була 30 тис. доларів, а зараз вона стала 60 тис доларів. Так їй краще було б купити це житло одразу за високим відсотком, а не потім, коли ціни вже сильно зросли, під менший відсоток. Проте це не значить, що іпотека під час війни не може розвиватися.

Я вважаю, що іпотека є досить правильним рішенням для військових, тому що вони зараз заробляють дуже непогано і мають проблему, що з цими коштами робити.

Головною задачею держави у цьому контексті є захищення коштів військових від інфляції та знецінення внаслідок девальвації гривні. Також іпотека масово повинна працювати для внутрішньо переміщених осіб.

І тут треба не повторити помилки 2014-2015 років, коли з Донбасу всередину країни переїхало 1,5 млн людей і чимало з них мешкали у модульних містечках, а потім частина почала повертатися назад.